о. Олег Чупа,
прес-секретар єпархії
Лист
Слава Ісусу Христу!
Браття!
Отримав від Вас листа і вирішив відповісти на нього.
1. Ісповідь віри.
Щоденно, і то кількаразово, відмовляю Ісповідь віри, яку встановили Нікейський і Царгородський Вселенські Собори. Свою священичу ісповідь я склав прилюдно в Архикатедральному Соборі Святого вмч. Юрія в м. Львові, де присягав вірити у все те, в що наказує вірити свята Католицька Римська Церква. Рівно ж, я присягнув послух Святійшому Вселенському Архиєреєві Іванові-Павлові ІІ, Блаженнійшому Мирославові-Іванові, Верховному Архиєпископові УГКЦ, та їх наступникам. Ні для кого не є таємницею, що їхніми наступниками є відповідно папа Венедикт XVI та Блаженнійший Любомир Кардинал Гузар. Хіба не так? Тому мій послух сьогодні належить їм. Мені не відомо, щоб Синод УГКЦ чи Римський Архиєрей засудив чи відлучив Блаженнійшого Любомира від Католицької Церкви чи усунув його із уряду Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Української Греко-Католицької Церкви. Якщо Ви маєте такий документ, я був би вельми вдячний отримати його копію.
2. «Синод УПГКЦ».
Даруйте за відвертість, але я або чогось не розумію, або тут щось не чисто? Я є священиком Української Греко-Католицької Церкви, яка керована Синодом Єпископів УГКЦ та Її Главою Блаженнійшим Любомиром, і є в повному сопричасті із Римською Церквою. Про нелегітимність цього органу і його Глави Апостольська Столиця не давала жодних документів. Тому я не маю сумніву щодо правосильності дій Синоду і його Глави. Враховуючи вищесказане, не бачу логіки у зверненні «синоду УПГКЦ» до мене – священика УГКЦ. Це дві різні інституції. До речі, про це сказано у листах, зібраних у брошурки, що надходять від Вас на мою адресу.
3. Сопричастя.
ІІ Ватиканський Собор говорить про Католицькі Церкви, як про Церкви-Сестри. Вони різняться між собою своїми обрядами, традиціями, літургією та духовністю, однак вони є єдині у вірі і об’єднанні в спільнім Причасті, тобто, у Христі Ісусі. Євхаристійний Христос є центром життя всієї Католицької Церкви, видимим Главою якої є Єпископ Риму. УПГКЦ представляє себе як одну із таких Церков. Однак, поки Папа Римський не затвердить її чи не відповість взаємністю на сопричастя із нею, все це мильна бульбашка, і слово «Католицька» у назві організації ні про що не говорить. Адже Ви самі наводите приклади, коли слово «католицька» чи похідні слова від нього, вживаються некатолицькими спільнотами чи їх главами. Тим більше існують документи як УГКЦ та і Римських Дикастерій (а це безпосередні структури Папи, які голосять Його волю), які ясно стверджують, що всі Ви четверо, хто підписався під листом до мене, є відлучені від повноти Католицької Церкви, тобто, покарані великою екскомунікою. Тому, браття, не чисто є з Вами. Не перекладайте проблем із хворої голови на здорову. Прошу Вас про це.
4. Моральність.
До-речі, мені не відомо випадку, коли одна Католицька Церква поборювала б іншу Католицьку Церкву, тим більше обливала брудом чи дозволяла собі давати оцінку діям Синоду, Конференції чи Глави іншої Церкви. Тому Ваша компанія, яка спрямована на кидання плями на УГКЦ, Її Синод та Главу, вказує, що УПГКЦ не є ніякою Католицькою Церквою, а, радше, спільнотою «по понятіям».
Браття, не пишу Вам цього листа, щоб Вас образити чи, тим більше, засудити. Не маю цього на меті, та й не моя це справа. Пишу Вам тому, що Ви конкретно звернулися до мене. Звичайно, можна було б не відповідати на Вашого листа, однак вирішив написати Вам, виклавши своє спостереження і бачення того всього, що відбувається у даній справі.
І на завершення. Мені, як людині і, як католицькому священикові, не імпонує вибраний Вами спосіб доказування своєї правди. Бо, доказуючи так свою правду, остаточно порочиться Істина, яка дається світові через святість Її (Істини) Церкви, Її священства, зрештою, через гідність будь-якої людини, навіть найзапеклішого грішника.
Молюся, щоб Дух Істини наставив всіх нас на «землю праву».
23 вересня 2009 року Божого
м. Дрогобич
митр. прот. Тарас Гарасимчук,
канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії
парох парафії Пресвятої Трійці м. Дрогобича
Копії: Блаженнійшому Любомиру;
Єпископові Самбірсько-Дрогобицькому;
Єпископам УГКЦ